НАТО та «російські несподіванки»: як війна в Україні змінює стратегію Альянсу

 Аналітична організація The Potomac Foundation підготувала аналітичну доповідь «Куди прямує стратегія НАТО-Україна»

У штаб-квартирі НАТО в Брюсселі минулого тижня відбулася подія, яка залишилася майже непоміченою на тлі бойових дій, російських атак та нескінчених повітряних тривог, — тієї воєнної реальності, в якій живе сьогодні Україна.  Між тим, саме ця подія є важливою, щоб скласти уяву про те, як і чому змінюється стратегія Альянсу стосовно України та реагування союзників на російську агресію проти нашої країни.

Постійним представникам країн НАТО та країн-партнерів Альянсу була представлена аналітична доповідь «Куди прямує стратегія НАТО-Україна», що була підготовлена аналітичною організацією The Potomac Foundation. Цікаво, що ця доповідь, яка була розроблена ще перед Вільнюським самітом НАТО, була представлена саме зараз, коли Росія намагається здійснити чергову ескалацію напруги, а Україна стикається із фактичним зменшенням обсягів військової допомоги, зокрема з боку США, в очікуванні доленосних рішень Конгресу з цього приводу. Висновки, до яких дійшли дослідники, на нашу думку, точно відображають логіку подій та сценарії їх подальшого розвитку.

Привертають увагу й особи авторів доповіді, які, власне, й представили свій доробок союзникам і партнерам. Американські фахівці, доктор Філіп Карбер та генерал-лейтенант (у відставці) Тревор Кадьє, є відомими своїм колосальним досвідом у військовій справі та глибоким розумінням того, що відбувається в Україні. 

Зокрема, доктор Філіп Карбер, колишній морський піхотинець та колишній стратегічний радник в апараті секретаря з оборони США, з 2013 року здійснив більше 40 візитів в Україну. Він автор кількох аналітичних робіт щодо впливів російської війни проти України на безпеку США та еволюцію всієї системи трансатлантичної безпеки. Поточна доповідь охоплює висновки й рекомендації щодо того, в якому напрямку, і головне, як швидко має розвиватися стратегія НАТО стосовно України і реагування союзників по Альянсу на російську агресію.

Фото: NATO

ЗМІНИ СТРАТЕГІЇ – НЕМИНУЧІ Й НЕЗВОРОТНІ

«Вже за три дні після початку так званої російської «спеціальної військової операції» новий канцлер Німеччини Олаф Шольц виступив із вражаючою промовою у Бундестазі, охарактеризувавши російське вторгнення як таке, що призводить до “Zeitenwende”, «поворотного моменту в історії». Цей сигнал тривоги говорив про те, що небезпека, яка тривалий час була недооцінена, підриває європейську «зону комфорту». Він був мужнім у чесному визнанні численних наслідків повномасштабної війни на континенті», — зазначили автори доповіді.

Вони нагадали, що з 2014 року Україна не мала жодних ілюзій щодо ворожих намірів Росії та активно порушувала питання щодо майбутнього членства в НАТО як критично важливого кроку для стратегії виживання країни у довгостроковій перспективі. Але це питання залишалося ілюзорним, і не тому, що Україна була не готовою до цього кроку. Де факто, вже на той час Збройні Сили України могли б зробити вирішальний внесок у спільну оборону Альянсу, оскільки вже мали особовий склад із бойовим досвідом, чисельність якого була вищою, ніж у всіх десяти «нових» членів, які приєдналися до НАТО останнім часом.

Тож реальна причина постановки стратегічного просування України до НАТО «на паузу» полягала в тому, що в Альянсі, де всі рішення приймаються одноголосно, частина з країн-членів заперечували її «входження до клубу», виходячи із своїх побічних інтересів, що і зараз складають небезпеку для стратегічних цілей Альянсу.

Між тим, за висновком доповіді, російська масивна військова мобілізація 2021 року та неспровокована агресія проти України стали для НАТО «сигналом до пробудження». Стало зрозумілим, що Альянс постав перед поворотним моментом в історії, який несе серйозні загрози для всієї системи європейської безпеки. «Центр тяжіння» у зусиллях оборонного союзу остаточно перемістився на Схід та поставив Альянс перед необхідністю розробки нової стратегії, яка б враховувала досвід спільних зусиль часів завершення «холодної війни».

На думку авторів, складовими такої нової стратегії мають стати розвиток «передової оборони» із створенням принаймні трьох «центрів сили» на східному фланзі Альянсу, з посиленням передової присутності військ, внесенням уточнень у «політику стримування» НАТО для протидії російському ядерному шантажу. Такий шантаж декларувався як «ескалація для деескалації» і включав погрози Росії використати тактичну ядерну зброю. Це, в свою чергу, вимагає розвитку зусиль в рамках Групи НАТО з ядерного планування, які мають упередити повторення подібних погроз у майбутньому.

Окремим напрямком має стати довгострокове оборонне планування Альянсу. По відношенню до Росії, як йдеться у доповіді, союзники мають дотримуватися подвійного підходу – ефективного стримування та пошуку шляхів для зниження військових ризиків, для чого у майбутньому слід підтримувати зв'язок із «відповідальним російським керівництвом».

РОСІЙСЬКА ВІЙНА: ПРОТИ УКРАЇНИ І ПРОТИ ЗАХОДУ

Російський неприхований шантаж на адресу Заходу перед вторгненням в Україну, а також масштаб підготовки до вторгнення та обсяг залучених сил, за висновком авторів доповіді, є свідченням того, що Кремль від початку розглядав агресію проти України як частину військової кампанії проти Заходу в цілому. 

Як йдеться у доповіді, війна нового покоління, що розпочалася у 2014 році з окупації Криму, як і проксі-війна на Донбасі, стали прелюдією повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2024 року.

«Природа цих вчинків залишається незмінною. Виходячи із очевидних свідчень, — від широкого кола заяв до найбільш масованої підготовки військ до найбільшого вторгнення в Європі з 1945 року, — Володимир Путін мав намір розпочати війну, під час якої Україна була оперативним полем бою, але її стратегічною метою був не менше ніж весь Захід», — наголошують автори дослідження.

До такого висновку, зокрема, підштовхує обсяг військової потужності, яку  Росія наростила до моменту вторгнення. Це включало 12 армій, 5 окремих корпусів, більше 70 окремих бригад та 4 десантні дивізії, які були готові надати відразу не менше 150 батальйонних тактичних груп (БТГ) для участі у вторгненні. З цієї кількості під час початку війни проти України вранці 24 лютого 2022 року у вторгненні були задіяні 120 БТГ. Ці сили вторгнення отримали поразку в Україні відразу на трьох окремих фронтах.

Фото: Libkos

УКРАЇНА Й ДОПОМОГА ЗАХОДУ: ПЕРЕМОГА НЕОБХІДНА ВСІМ

Як зазначають автори документа, Президент Зеленський та представники української влади були дуже чіткими в тому, що для них є неприйнятними будь-які варіанти завершення війни, які не включатимуть повернення всіх територій, що були окуповані Росією з 2014 року, у тому числі захоплені регіони Донецької та Луганської областей, а також окупований Крим.   

«Українське військове керівництво вже визнало, що досягнення цих амбітних цілей буде потребувати ще року на проведення контр-наступальних операцій. Якщо Західні уряди нададуть Україні поки що недоступну важку зброю, яка є необхідною Україні для перебудови та підтримки оперативних сил, українці будуть здатними відкрити нові фронти контр-наступу, щоб відтіснити Росію… Є очевидним, що цим важким механізованим силам, яким доведеться діяти в умовах степу, доведеться прориватися через російські оборонні лінії, щоб просунутися до Азовського моря та розділити російські сили»  — йдеться у документі.

Варто зазначити, що ці рядки були написані до того, як Україна у війні з Росією була вимушена перейти до стратегічної оборони, саме внаслідок того, що отримала від західних партнерів недостатньо ресурсів та важкого озброєння для прориву глибоко укріпленої російської оборони, зокрема, на південному напрямку.

«Раз за разом Захід відповідав на військові потреби України, але із збереженням загальної тенденції «надто мало, надто пізно», — зазначили автори доповіді.

Вони передбачили: якщо до кінця 2023 року Україна не зможе досягти успіху у звільненні своїх територій, це може спровокувати ситуацію позиційної війни,  і наслідки такого розвитку будуть важкими.

«Коли хтось, схоже, має намір «дозволити» Україні нести цей тягар російського імперського реваншизму, позитивний результат таких зусиль не є аксіомою. Це не лише може нести загрозу для союзників по НАТО у регіонах Чорного моря й Балтики, але й для ключового «центру сили» в Польщі. Якщо казати коротко, для України, як і для НАТО, ніщо не може підмінити перемогу», — зазначається у доповіді.

Як зазначають автори, на цей час «стратегія» Заходу, включаючи характер застосування економічних санкцій, надання Україні лише обмеженої військової допомоги та ведення нескінченних дебатів стосовно членства України в НАТО, була недостатньою для досягнення поставленої мети. 

A-10 Thunderbolt. Фото: Senior Airman Shawn Nickel, U.S. Air Force/Released

ПОТРЕБИ Й РЕАЛІЇ

Виходячи із того, як складається ситуація на полі бою, автори доповіді зазначають, що західні партнери України мають відмовитися від поточного «прохолодного» ставлення до допомоги Україні та надати їй «негайно» всі системи озброєння, забезпечити відповідну інтенсивність у тренуванні її військовослужбовців, щоб уникнути виснаження бойових підрозділів на полі бою та збільшення втрат.

У тому, що стосується зброї, союзники мають надати Україні належні ударні системи для ураження російських цілей, включаючи ракети ATACMS, бойову авіацію, включаючи реалізацію програм з постачання F-16 та інших повітряних платформ.

Ще одним кроком має стати забезпечення України штурмовою авіацією для ефективних дій на тактичному рівні, включаючи залучення таких платформ, як штурмовики A-10 Warthog та гелікоптери AH-64C Apache.

AH-64 Apache. Фото: U.S. Army photo by Cpl. Randis Monroe

Ключовим елементом має стати посилення української протиповітряної оборони та створення багаторівневої системи повітряного захисту як для мирного населення та цивільної інфраструктури, так і для військ на полі бою, які залишаються вразливими до повітряних загроз з боку Росії. Це має включати поставки ударних засобів короткого, середнього та великого  радіусу дії, а також сучасних радарних систем. 

Значного посилення потребує українська система боротьби проти дронів, включаючи як кінетичні засоби, так і засоби радіоелектронної боротьби для подавлення систем управління та зв’язку. Ці засоби, за висновком авторів, Україна потребує негайно, у тому числі тактичні портативні системи РЕБ для захисту військ на полі бою. 

Окрему увагу доповідь приділяє посиленню територіальної оборони та її стійкості, особливо на найбільш загрозливих напрямках на кордонах з Росією, Білоруссю та Придністров’ям, що мають протяжність у сотні кілометрів. Ці сили мають бути забезпечені належними фортифікаційними спорудами та засобами ураження, включаючи системи боротьби із броньованою технікою противника.    

ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В НАТО ПОТРІБНЕ ЯК УКРАЇНІ, ТАК І АЛЬЯНСУ

Автори доповіді приділили окрему увагу процесу входження України в НАТО. Вони зазначають, що для НАТО важливо визнати такі країни, як Україна й Швеція, повноправними членами Альянсу.

«НАТО потребує ці країни так само сильно, як вони потребують НАТО. Альянс у складі 31 країни, який дозволяє одній або двом країнам навмисно заперечувати стратегічні можливості, що є важливими для Європейської безпеки, має знайти альтернативу консенсусу або визнати, що НАТО не є спільнотою для дискусій…. Правила НАТО не мають механізму видалення членів, які нехтують колективною безпекою. Але це не означає, що ті держави, які саботують колективну оборону Альянсу, мають отримувати дозвіл на участь у системі військового управління, у спільних навчаннях або в обміні розвідувальними даними», — зазначається у документі.

Як зазначають автори доповіді, поточний конфлікт з Росією навколо розширення НАТО не має військової природи, яким його намагаються зобразити росіяни. Кремль відчуває загрозу від реалізації права націй на самовизначення в контексті вибору системи колективної безпеки, яка  блокує будь-які експансіоністські імперські плани Росії.

«Російське вторгнення в Україну свідчить про те, що путінська Росія хоче скористатися масованою військовою силою для усунення бар’єрів для своєї імперіалістичної експансії. Небагато країн мають мужність постати проти таких екзистенційних загроз, що виходять від Росії. У новітній історії жодна з країн Європи не залишалася наодинці із болем, якого зараз завдано Україні. Всі країни НАТО у боргу перед Україною і мають бути вдячними за її стійкість до гібридної війни, окупації та до повномасштабного вторгнення, починаючи з 2014 року…. Урок, який має бути винесеним, не в тому, що НАТО зайшло надто далеко у розширенні, а в тому, що Альянс не розширився достатньо, щоби швидше захистити Україну», — зазначається у висновках доповіді.

Доктор Філіп Карбер та генерал-лейтенант (у відставці) Тревор Кадьє не поодинокі у своїх висновках, що перемозі України у визвольній боротьбі проти російської агресії не існує альтернативи.

Зокрема, колишня заступниця генерального секретаря НАТО Роуз Геттемюллер (Rose Gottemoeller) та колишній заступник помічника міністра оборони США Майк Райан (Mike Ryan) у статті для видання «Foreign Policy» чітко зазначили: думка про те, що війна в Україні «зайшла у глухий кут», яка набуває поширення серед деяких політичних кіл на Заході, є помилковою та згубною для самого Заходу.

«Поточне переконання, що Україна програє наземну війну, не залишає Україні шляху до перемоги, в той час як Росія примушує цивільне населення України здатися… Проблема із цим сценарієм у тому, що він міг би сприйматися як поразка не лише для України, але також для Сполучених Штатів та для їх союзників в Європі та в Азії. Це б означало, що Росія і Китай зможуть досягати своїх політичних, економічних та безпекових цілей без жодних стримувань, — включаючи захоплення нових територій у Східній Європі та Тайваню», — зазначили американські експерти.

Поряд із усіма розмовами навколо уповільнення на лінії фронту та воєнного глухого кута, на чому не втомлюється спекулювати російська пропаганда, на Заході існує глибоке розуміння, що єдиним шляхом для виходу із цієї ситуації є забезпечення Збройних Сил України необхідним озброєнням та технікою, щоб вони могли звільнити території України та поховати імперські амбіції Росії. Разом із самою конаючою імперією.

Дмитро Шкурко, Брюссель

Джерело